5 мільйонів справжніх бійців: як виглядали б ЗСУ в разі загальної мобілізації.
Висловлю непопулярну думку.
Нещодавно Financial Times опублікував статтю, посилаючись на джерела ВРУ, що мобілізаційний резерв України становить 3,7 млн осіб призивного віку. Плюс 1,5 млн людей з інвалідністю (як ми нещодавно дізналися, інвалідність буває різною) та 600 тис. заброньованих осіб (хоча Уряд наводить інші цифри).
Отже, за умови справедливого підходу, коли воюють усі придатні, ще два-три роки можна було б проводити повну ротацію ЗСУ.
Відвоював своє — повернувся на економічний, політичний, культурний та інші фронти.
І, до речі, це було б дешевше для економіки держави, якби була проведена детенізація і не потрібно було б платити хабарі, адже уникнути мобілізації було б неможливо.
А звільнені фінансові ресурси спрямувати на поліпшене забезпечення військ, щоб мінімізувати безповоротні втрати та поранення.
Зрозуміло, що комусь з політично-зрадницьких мотивів захотілося закрити цю ситуацію: 1 млн воює, а потім половина, яка виживе, хай голосує як хоче, а 4 млн чекають і вдячно підтримують того, хто "зупинив цей жах" (насправді, ніхто нічого не пробачить, і майбутнє жорстоко покарає за минуле). Причому, брешуть в обличчя, що немає ким замінити бійців на "передку".
Водночас такий підхід, з точки зору державних інтересів, не лише загострює небезпечний розкол у суспільстві, коли одні не розуміють інших, але й викликає ситуацію, що коли закінчиться 1 бойовий мільйон, інші 4 млн піднімуть руки, і коли окупант стоятиме на порозі їхнього дому — не зможуть вставити магазин в автомат, навіть якщо він у них випадково буде.
Це замість того, щоб за два роки мати 1 млн бійців, які йдуть у запас і повертаються до мирного життя (з зброєю наготові в сейфі), а на заміну їм виходить наступний вже навчений мільйон, а ще через 4 роки у нас вже 4-5 млн армія людей з бойовим досвідом, яку неможливо подолати. Депутати і президенти мали б пільгу — воювати б йшли через 4-5 років, чиновники — відразу після звільнення.
З точки зору фінансових витрат держави — нічого б не змінилося, навіть форма видається раз на два роки.
А от з точки зору боєздатності, ефективності та єдності нації — вона б точно зросла в рази.
Голодомори — це результат безголов'я нашої еліти, яка ніяк не могла зрозуміти, що єдина і ключова цінність для народу — самостійна держава. Еліта, яка весь час металася між різними популістськими концепціями тих часів і мудріла лише в вигнанні, якщо доживала до еміграції.
А далі, коли держава програвала, приходив окупант і робив з народом що хотів. А хотів переважно знищити, щоб заселити благодатну територію своїми, переселенцями, які потім розповідатимуть за дружбу, мову та спільні корені.
Тому можна безкінечно формувати бригади з Генштабу (до речі, як там ситуація, 4-5 000 майорів, полковників, генералів дійшли на фронт з березня 2024?), відправляти генералів в окопи, формувати корпуси і нові бригади — якщо немає фундаменту і розуміння, то результат саме такий, як маємо зараз.
І, до речі, можна й далі сміятися над гіперлупом, але ми входимо в епоху Зоряних Війн на нашій планеті. Де мужність солдата лише з автоматом і лопатою закінчується невідомою могилою. Все вирішуватимуть високі технології, їх масовий і серійний випуск.
Це вже вам не якісь міністри чи майори розповідають, а генерали, які реально були в окопах тоді, коли деякі від повісток втікали.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.